На главную

При цьому в багатьох областях…

При цьому в багатьох областях, особливо на малих островах, головними адміністраторами (правителями) були православні єпископи

Ненависть до турків і бідність стали основними причинами розвитку повстанського руху в Греції. Отут я не буду додержуватися традицій гоголівських дам, які говорили про смердючу склянку, що він де «погано поводиться», а буду називати кішку кішкою. Я особисто не можу провести грань між грецькими повстанцями й грабіжниками. І нехай греки не ображаються, таке було у свій час у всіх країнах Європи. Сучасні дами журяться, що «перевелися лицарі серед наших чоловіків». Справжній західноєвропейський лицар уважав своїм законним правом грабувати всіх проїзних купців або, принаймні, займатися рекетом

Греки, що бігли в гори, утворювали загони клефтов. Природно, що більшість клефтов по походженню були селянами. У перекладі із грецького клефт – злодій, і неважко догадатися, що таке прізвисько повстанців виходило від турків і їх клевретів. Командири загонів клефтов називалися капітанами. Основними базами загонів клефтов служили Пинд, Олімп і гори Пелопоннесу

Турки за більш ніж 300 років панування над Грецією так і не змогли побрати під свій контроль ряд гірських районів – Ваб (Пелопоннес), Обіцяй (Эпир), Сфакья (Крит). У соціально економічних відносинах це були найбільш відсталі області Греції. Там зберігалися ще найсильніші пережитки патріархально родових відносин. Управляли цими областями капітани

Турецькі влади безуспішно боролися із клефтами. Зрештою вони були змушено легалізувати окремі загони клефтов, доручивши їм охорону порядку в тих районах, де вони діяли. Ці загони, що як би полягали на службі в турків, сталі називатися арматолами ( від італійського armato – збройний). Грань між арматолами й просто клефтами залишалася досить умовної. Деякі загони арматолов, не поладивши з турецькими владою, знову ставали клефтами.

Але грецькі повстанці розбійники діяли не тільки на суші. Якщо на материковій частині Греції турецьким владі зле бідно вдавалося контролювати більшу частину території, то на островах справа обстояло зовсім інакше. Переважна більшість населення островів становили православні. Лише на декількох островах, як, наприклад, на Хиосе, жили мусульмани, та й там вони не домінували. На декількох великих островах турки побудували фортеці й містили гарнізони, але на більшості островів османів не було

Жителі багатьох грецьких островів ще в XVI столітті почали промишляти піратством. Як писав в 1785 м. Матвій Коковцев17 ( до його книги ми ще повернемося): «Жителі острова Индрос (Идра. – А.Ш. ) по безплідності свого острова схильні до розбоїв».

В 1692 г., тобто за 76 років до описуваних подій, англійський офіцер Робертс зазнав кораблекрушение в мису Иос і був узятий у полон грецькими піратами. Кілька років він служив каноніром на піратських кораблях, а потім, повернувшись в Англію, написав спогаду. Вони ввійшли в «Збори незвичайних подорожей, видане капітаном Вільямом Хакке», чотири томи яких вийшли в Лондоні в 1699 г.

Робертс писав, що грецькі пірати зимували звичайно від середини грудня до перших днів березня на островах

Добавить комментарий

Свежие комментарии
    Ноябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930  
    Яндекс.Метрика