На главную

На сході, зокрема в…

На сході, зокрема в Китаї і Японії, вільне запозичення сюжету було широко розповсюдженим явищем і аж ніяк не розглядалося як плагіат. І багато посередніх сюжетів, як уважав той же Франс, проходячи через руки геніїв, можна сказати, тільки вигравали від цього. Звичайно, лише в тому випадку, якщо, запозичаючи, надавали нову цінність старому, переказуючи його на свій лад, що блискуче вдавалося, скажемо, Шекспіру й Бальзаку. Уява останнього, пише А. Моруа, починало працювати тільки тоді, коли інший автор, нехай навіть другорядний, давав йому поштовх

У ненавмисному запозиченні зізнався одного разу Байрон. Поспішаючи відвести від себе обвинувачення в злісному плагіаті, він пояснив, що його 12-я строфа з «Облоги Коринфа», дуже схожа з деякими рядками поеми Кольриджа «Кристабель», яку він чув до того, як вона була опублікована, — чисто мимовільний плагіат

Бували випадки, коли один автор брав «майно» в іншого, не підозрюючи, на відміну від Лесажа, що той, у свою чергу, зайняв його в колеги. І кожний із цих авторів міг би заявити слідом за Мольером: «Беру моє там, де його знаходжу».

Одним словом, якщо говорити про запозичення, то слід визнати, що це — здатність надихатися чужими образами й створювати, а точніше, перестворювати на цій основі добутку, що часто перевершують своїми гідностями першоджерело. Справедливо сказане: усе, що геній бере, негайно ж стає його власністю, тому що він ставить на це свою печатка

Неповторна стивенсоновская печатка коштує й на «Острові скарбів». Що б не говорив сам автор про те, що весь внутрішній дух і неабияка частка істотних подробиць перших розділів його книги навіяні Ирвингом, добуток Стивенсона абсолютно оригінально й самостійно.

И не чи вірніше буде сказати, що обоє вони, Ирвинг і Стивенсон, як, втім, і Эдгар По, користувалися в якості джерела стародавніми описами діянь піратів — пригод і зухвалих набігів, розбійницьких притулків і флибустьерской вольниці, її вдач і суворих законів

На той час у числі подібних «Правдивих оповідань» найбільш відомими й популярними були два твори: «Пірати Америки» А.-О. Эксквемелина — книга, написана учасником піратських набігів, що й дуже скоро стала відомої в багатьох країнах, що й не втратила своєї цінності до наших днів (ми про неї вже писали); і «Всесвітня історія грабежів і вбивств, зроблених найбільш відомими піратами», опублікована в Лондоні в 1724 році якимось капітаном Чарлзом Джонсоном, а насправді, як припускають Дефо, що зникли під цим іменем Даниелем, який виступив у ролі компілятора відомих йому справжніх історій про морських розбійниках

У цих книгах розповідалося про знаменитих піратів Генрі Моргане й Франсуа Олоне, про Эдварде Тиче по кличці Чорна Борода й про Монбаре, прозваному Винищувачем, — усіх не перелічити. І не випадково до цих же надійних першоджерел прибігали багато авторів піратських романів. Зокрема, А.-О. Эксквемелин наштовхнув В.-Р. Паласио, цього «мексиканського Вальтера Скотта», на створення його знаменитої книги «Пірати Мексиканської затоки», що побачила світло за кілька років до «Острова скарбів».

Добавить комментарий

Свежие комментарии
    Август 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031  
    Яндекс.Метрика