На главную

Втім, розглянути їх…

Втім, розглянути їх вдавалося лише в погожі, ясні дні, коли дорога була залита сонцем, у лісі не змовкав пташиний гомін, а гірське повітря, чистий і прозорий, чарівним нектаром проникав у кров. Частіше, однак, у цих місцях бушувала непогода. Тоді пагорби внизу приховувала завіса туману або стіна дощу

Так трапилося й цього разу, коли наприкінці літа 1881 року Роберт Льюис Стивенсон, у той час уже відомий письменник, поселився разом з родиною високо в горах у Бремере. Колись місця ці належали войовничому шотландському клану Макгрегоров, історію якого Стивенсон добре знав

Він любив розповідати про подвиги Роба Рою — заколотника Гірської країни, якого з гордістю зараховував до своїх предків. От чому бремерский котедж він зловісно називав не інакше як «будинок покійної мисс Макгрегор». У чотири його стінах через того, що трапилося негоди йому доводилося тепер проводити більшу частину часу. Повітря батьківщини, жартував Стивенсон, який він любив, на жаль — без взаємності, був для нього, людину із хворими легенями, злее невдячності людської

Дні безперервно мрячив дощ, часом налітав рвучкий вітер, гнув дерева, тіпалок їх зелений убір

Усюди дощ; він ллє на сад,

На хмурий ліс удалині,

На наші парасольки, а там —

У морях — на кораблі…

Як урятуватися від цієї проклятої непогоди, від цього нескінченного дощу? Куди втекти від одноманітного пейзажу? У такі дні сама мила справа сидіти в каміна й віддаватися мріянням; наприклад, дивлячись у вікно, уявляти, що стоїш на баку трищоглового вітрильника, що відважно протистоїть океанським валам і шквальному вітру. Це під його напором там, за вікном, скриплять, немов щогли, шотландські корабельні сосни, начебто грот-брамселі й фор-марселі, шелестять і ляскають стеньги й реї — галузей дубів і вересу

Уява віднесла його в мрячні далечіні, де в сірому безкрайньому морі плили кораблі прибій, що реве, з гуркотом розбивався про чорні скелі, тривожно спалахували рубінові вогні маяків і нещадний вітер рвав прапор відважних мореплавців

Звичка. до фантазування, до того, щоб самому собі розповідати незвичайні історії, у яких сам же незмінно відігравав головну роль, народилася в дні дитинства

Звичайно його уява розігрувалася перед сном. У ці хвилини, «обійнятий тьмою й тишею», він виявлявся у світі прочитаних книг. Йому бачився посередині морської синявого зелений острів і його самотній мешканець, немов слідопит-індіанець, що вистежує дичину. Чудилися тупіт скакуна таємничого вершника, що зникає в нічній тьмі, погоня вогники, що миготять, піратська шхуна в бухті й зникаючий удалині вітрило безпритульне ковзного по хвилях « Корабля-Примари», над яким у повітрі, немов хрест, розпростерся білий альбатрос

Не дивно, що він засипав важким, тривожним сном. Але бувало, його душив кашель і не давав довго заснути. У такі ночі добра й ласкава Камми, його нянька, утішала й розважала хлопчика, підносила, закутаного в ковдру, до вікна й показувала синій купол, засіяний яскравими зірками. Заворожений, він дивився на місяць і хмари, дивними тінями навколишні її. А внизу, під вікном, у непроглядній тьмі саду, таємниче шелестіли листи дерев…

Добавить комментарий

Свежие комментарии
    Июль 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31  
    Яндекс.Метрика