На главную

Інакше кажучи, коли Стивенсон…

Інакше кажучи, коли Стивенсон у припливі натхнення накидав сторінки майбутнього роману, він не догадувався про те, що мимоволі дещо запозичить в інших авторів. Увесь твір видався йому тоді, говорячи його ж словами, первородним, як гріх, «усе належало мені настільки ж незаперечно, як моє праве око».

Він має право був думати, що герої його оповідання давно вже незалежно жили в його свідомості й тільки в потрібну годину віднайшлися в коморі памяті, виступили на сцену й зажили на її підмостках, почали діяти

А тим часом виявилося, що, сам того не бажаючи, письменник створював свою книгу під впливом попередників. Із цього приводу написане чимало досліджень. Не задовольнившись його власним визнанням, літературознавці намагалися уточнити, у кого зі своїх побратимів і що запозичив Стивенсон, куди тягнуться сліди від його «Острова» і під чиїм впливом у романі виникла ця строката юрба дивно своєрідних і яскравих персонажів

Втім, для початку уточнимо, у чому ж зізнався сам автор

Анітрошки не приховуючи, Стивенсон засвідчив, що на нього вплинули три письменники: Даниель Дефо, Эдгар По й Вашингтона Ирвинг. Не таячись, він відкрито заявив, що папуга перелетів у його роман зі сторінок «Робинзона Крузо», а кістяк-«покажчик», безсумнівно, запозичений з розповіді Эдгара По «Золотий жук».

Але все це дрібязки, незначні дрібниці, що мало турбували письменника. Насправді, нікому не дозволено привласнювати собі виключне право на кістяки або повідомляти себе єдиновладним хазяїном усіх мовців птахів. До того ж «крадене яблучко завжди солодше» — жартував у звязку із цим Стивенсон.

Якщо ж говорити серйозно, те його совість мучив лише борг перед Вашингтоном Ирвингом. Але і його власністю він скористався, сам того не відаючи. Точніше кажучи, на Стивенсона вплинули враження, отримані від колись прочитаних книг. У цьому змісті й «Острів скарбів» був навіяний літературними джерелами, зокрема новелами Ирвинга.

Однак що значить — «письменник скористався» або «автор запозичив»? Прикладів вільного або мимовільного запозичення можна привести скільки завгодно. Ще Плавт запозичив сюжети, пізніше з таким же успіхом їх переймали в нього. Згадаєте «Комедію помилок» Шекспіра — це не що інше, як митецька розробка сюжету плавтовских «Близнюків».

У наслідуванні (що теж іноді можна зрозуміти як запозичення) і у відсутності власної уяви обвинувачували Вергілія за те, що в «Энеиде» знаходили «паралелі» з Гомером. Від цієї, говорячи словами Анатоля Франса, неприємності не були врятовані Вольтер і Ґете, Байрон і багато інші. Перебували й такі, хто навіть Пушкіна намагався обвинуватити вплагиате.

Щоб уникнути подібних обвинувачень у запозиченні, А.-Р. Лесаж, наприклад, прямо присвятив свого «Кульгавого біса» іспанському письменникові Геваре ( на той час померлому), побравши в нього й заголовок і задум, у чому всенародно й зізнався. Однак, уступаючи честь цієї вигадки, Лесаж натякав, що, можливо, найдеться який-небудь грецький, латинський або італійський письменник, що заперечував авторство й у самого Гевары.

Добавить комментарий

Свежие комментарии
    Ноябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930  
    Яндекс.Метрика