На главную

Сьогодні на Пиносе в устя…

Сьогодні на Пиносе в устя невеликої річечки Маль-Паис можна побачити, як запевняють, останки шхуни, нібито досить схожої на ту, яку описав Стивенсон. Корабельний кістяк, поросший тропічним чагарником, — це, можна сказати, один з експонатів на відкритому повітрі тутешнього, причому єдиного у світі, музею, присвяченого історії піратства

Втім, слава Пиноса як географічного прототипу стивенсоновского Острова скарбів оскаржується іншим островом. Це право затверджує за собою Рум — один з острівців архіпелагу Лоос, по іншу сторону Атлантики, у берегів Африки, близько гвінейської столиці. За старих часів і тут базувалися пірати, кренговали й смолили свої кораблі, перечікували переслідування, поповнювали запаси провіанту. Пірати, розповідають гвінейці, навідувалися сюди ще порівняно недавно. Наприкінці XIX століття тут повісили одного з останніх знаменитих флібустьєрів

Відомості про Руме проникнули в Європу й надихнули Стивенсона. Він-Де досить точно описав острів у своїй книзі, щоправда, переніс його в інше місце океану, затверджують жителі Рума.

Скарбу, заховані морськими розбійниками, шукали безрезультатно. Але цінність острова Рум аж ніяк не в сумнівних скарбах. Його припускають перетворити в туристський центр, місце відпочинку для гвінейців і закордонних гостей

Віра в те, що Стивенсон описав справжній острів (а виходить, справді й усе інше), згодом породила легенду. Відразу ж, тільки-но були розпродано 5600 екземплярів першого видання «Острова скарбів», пройшов слух, що в книзі розказане про реальні події. Природня вірогідність вигаданого сюжету дійсно виглядає як реальність, тому що відомо, що «ніколи письменник не видумує нічого більш прекрасного, чому правда».

Повіривши в легенду, читачі, і насамперед шукачі пригод, почали буквально долати автора проханнями. Вони благали, вони вимагали повідомити їм дійсні координати острова — адже там ще залишалася частина невивезених скарбів. Про те, що й острів, і герої — плід уяви, не бажали й чути

- Хіба можна було всі ці пригоди видумати? — дивувалися одні

- Звідки така поінформованість? — вопрошали інші. І самі ж відповідали: — Безсумнівно, автор був безпосереднім учасником пошуків скарбів

- Уже не був чи Стивенсон піратом?

- Так що говорити, не інакше як особисто причетний до морського розбою

Так «легенда про Стивенсоне» перетворилася в «справу Стивенсона». Відгомони цієї сенсації ні-ні та й дають про себе знати й сьогодні.

У наші дні міф про «темний минуле» Стивенсона спробував відродити якийсь Роберт Чейзл. Цей «літературознавець» заявив, що Стивенсон аж ніяк не та особа, за яку видає себе в опублікованих листах і щоденниках, що він — «фігура загадкова, лиховісна на небокраї європейської літератури». Своя заява автор підтверджує «фактами», що нібито викривали «друге життя» письменника

На запитання, чому Стивенсон так добре був обізнаний про піратів, Чейзл, не замислюючись, відповідає: з особистого досвіду. Своє перше знайомство з морськими розбійниками він звів року этак в 1876-м у Марселі. Тут пройшов першу школу на контрабандному катері, навчився володіти навігаційними приладами

Добавить комментарий

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика