На главную

Згодом португальці…

Згодом португальці влаштувалися в Шауле й Диу, у Каликуте, створили факторії в Кочине, Коилуне, Канануре й багатьох інших місцях, здебільшого на малабарском бережу. Ці опорні бази в Індії й на східному узбережжі Африки, кільцем, що охопили басейни Індійського океану, потужний флот, що постійно перебував тут для того, щоб опікувати кораблі з товарами від нападу піратів, зробили португальців хазяїнами району

Полювання за піратами

Отже, «шість місяців жахливого життя в цім морі», як зізнається Камоэнс у листі другові, залишилися позаду, під ногами була тверда земля

Зустрі « Сан-Бенту», єдин у т рік корабел, що прибу з метрополі, урочисто й радісно, як звичайно ухвалюва посланец з батьківщин, але почест й захват перш хвилин швидко прой, що й знову прибу вияви_ у обстановк далеко не сприятлив.

Коли солдат, що перенесшие многомесячное плавание, сошли на берег, жалюгідний вигляд. Багато хто з них так схудли, що походили на тіні, хворіли на цингу, страждали від інших хвороб. Одяг зносився й вигоріла від сонця й солі. Не було навіть грошей, щоб досита поїсти в перший день приїзду. Так говорить у своїх «Спогадах солдата, що боровся в Індії» Родриген да Сальвейра. «Зійшовши з корабля й одержавши свою частку обильнейшего салюту й почестей, той, у кого не було грошей або друзів і родички, нерідко першу ніч після приїзду повинен був спати на папертях у церквах або на судні, що стояв у гавані порожнім, і почував він себе таким бідним і нещасним, немов після довгих мандрівок по морю потрапив у ворожий стан

Щоб якось підтримати себе й не вмерти з голоду, доводилося нести в заставу плащ і шпагу. Розселяли звичайно солдат у хатинах по четверо або шестеро, де вони й жили, худнучи й хиріючи від голоду, так що багато під кінець занедужували й умирали».

Надані самим собі, зневажувані місцевими жителями, ці нещасні були гірше « безсловесної худобин у цьому славному Гоа».

На щастя Камоэнса, у Гоа в нього виявилося багато добрих друзів і шанувальників і навіть деякі його родичка

Придя в себе й відпочивши, Камоэнс почав знайомитися з життям колонії. До цього часу Гоа називали не інакше як Золотим Гоа. І насправді, це був один з найбагатших міст миру, центр заморської східної португальської імперії. Тут красувалися палац віце-короля, палац архієпископа й королівської ради. Місто було забудовано гарними будинками. А храми й монастирі всіх орденів такі ж чудові, як Влиссабоне.

Характеризуючи економічне становище колонії, Родриген да Сальвейра продовжує у своїх спогадах: «Тут не роблять майже нічого із продуктів сільського господарства, необхідних для життя. Отут є тільки худоба, кури, кози й голуби; ґрунт пустельний, ялов і камяниста, не придатна для агрокультури… так що все необхідне для харчування доставляють із Салсете, Бардеса й насамперед із твердої землі».

Гоа був місцем жвавої торгівлі. Щодня, крім свят, перед початком меси на головній вулиці, названої Прямій, відкривався ринок, що йменувався аукціоном. Там же торгували рабами. Говорили, що сама земля від сліз нещасних стала солоною

Добавить комментарий

Свежие комментарии
    Июль 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31  
    Яндекс.Метрика